Ліки від The Cure
Щойно повернулась з кіно... Настрій стік разом з мейкапом по щокам. І чому я така... отака?!
Неймовірно гарний фільм. А точніш страшний. Про маленького хлопчика хворого на СНІД. Про його життя та смерть. Добре хоч, що сама ходила, хоч ніхто не бачив як я ревіла з задніх місць...
От завжди так! Завжди я дивлюсь сумні фільми, щоб потім ревіти години поспіль!
Знаєте, лимонний сік та подібне кіно – не найкращий вибір для весняного вечора.
Хоча я дуже рада, що сходила. Нехай сама, нехай змерзла, нехай мене погризли комарі. Але це важливо. Важливо допомагати людям, що потребують цього. Я не вірю в Бога, проте я вірю у добрих людей. Таких, як ті, що організували цей показ. І котрим, згідно кармічних законів, повернеться сповна.
А ще я вірю, що ті бідолашні 5 гривень з Вашої кишені можуть продовжити комусь життя. Хай на годину, але життя! А що може бути важливішим? Навряд чи пляшка пива чи пакет чіпсів, що можна придбати на ті гроші.
Отож, логічним завершенням сумного вечора після фільму "Ліки" буде сон під сумних The Cure.
Слухайте якісну музику та не будьте байдужими. Благочинність ще ніколи нікому не нашкодила.
Лучше споровоцировать мокроту и спустить эмоционал, нежели дожидаться эмоционального взрыва))Эдакая профилактика))))
Мені щоб її спровокувати багато паритись не треба)
"Що занадто, то не здраво" помни об этом))
ахахах))))))
та отож))))))
з цим у мене завжди трабли виходять))))))))
я теж часто реву при перегляді фільмів. іноді навіть не страшних чи сумних, а просто красивих – трапиться якась гарнезна мить, така шо аж за душу бере, і в мене вже сльози на очах. а от через життєві негаразди плачу рідко. коли вже доведуть до сказу, тоді. і шоб ніхто не бачив.
молодець, шо сходила.
дякую, сонце)